Як відзначають історики української лексикографії, укладений наприкінці 30-х — на початку 40-х років XIX ст. словник П. Білецького-Носенка був першим повним словником української мови, його обсяг (понад 20 000 словникових статей) був перевершений тільки словниками 80-х років.
Протягом п'ятьох років (1838—1843) П. Білецький-Носенко працював над словником, якому дав назву «Словарь малороссійскаго, или юго-восточнорусскаго языка; филологическій, этимологическій, съ показаніемъ частей рѣчи, окончательныхъ корней словъ, идіотизмовъ, метаплазмовъ, со сводомъ синониімовъ, съ пословицами и поговорками, составленный по произношенію, какимъ говорять в Малой и Южной Россіи...».
Праця П. Білецького-Носепка є словником не тільки сучасної йому народно-розмовної й літературної мови. Він зазначає, що ввів у словник і матеріал із давньоруської та старої української літературної мови, хоч називає конкретно лише «Учительное євангеліє» П. Могили. Проте в словнику автор нерідко посилається й на «Лѣтопись преп. Нестора», «Лѣтопись волинскую», «Кормчую книгу», «Стоглавъ», «Прологъ», «Акты, изданные Археографическою комиссіею», на універсали окремих гетьманів із зазначенням їх прізвищ, «Требникъ» П. Могили та інші джерела. Старовинний матеріал він брав, як видно з посилань у словнику, також із публікацій в «Исторіи Малой Россіи» М. Бантиша-Каменського, «Исторіи Россійскаго государства» М. Карамзіна, ж. «Кіевлянинъ» тощо.